ПОРУ́ЧИКІВ, ова, ове, дорев. Прикм. до поручик; належний поручикові. Ми з дружиною вийшли з хати… «Панове, не баріться довго, — почули ми поручиків голос, — за півгодини будемо обідати!» (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 81); — Мовчати!.. А цього ти не нюхав? — І важкий кулак Онопрія роз’юшив поручикового носа… (Арсен Іщук, Вербівчани, 1961, 301).
ПОРУЧИКІВ
Тлумачення слова