ПОРУЧИК

ПОРУ́ЧИК, а, чол., дорев. Офіцерське звання у царській армії, наступне після чину підпоручика, а також особа, що має це звання. Не вспіли генеральшу поховати, як приїхав з полку старший панич — тепер уже якийсь там поручик, чи що (Панас Мирний, II, 1954, 104); Офіцерський дроздовський полк був у повній формі, там полковники були за взводних, а капітани й поручики билися, як прості солдати, і командував ними донський хорунжий, що за рік зробився генералом (Юрій Яновський, II, 1958, 253); Павло Діденко невдоволено глянув на сіру шинелю на вішалці — з погонами поручика (Андрій Головко, II, 1957, 471).