ПО́РУЧІ, ів, мн.
1. військ., заст. У стародавній Русі — частина броні, що захищала руки від кисті до ліктя.
2. церк. Парчеві нарукавники — частина одягу священика під час відправи. Скинув [єпископ], хапаючись від нетерпіння, й блискучий саккос із золотими дзвінцями, зняв швиденько і омофор, пояс, поручі й підризник (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 299).