ПОРТРЕ́ТНИЙ, а, е.
1. Прикм. до портрет. Мій друг, художник, показував портретні етюди, привезені з Полісся (Іван І. Волошин, Місячне срібло, 1961, 323); Франко виставляє перед читачем цілу портретну галерею таких хижаків — з залізною волею, з звірячими кровожадними [кровожерними] інстинктами, сухих, упертих і безсердечних (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 38); Письменник [Гр. Епік] не виписує портретів персонажів, а подає лише окрему портретну деталь (Радянське літературознавство, 4, 1958, 14);
// Такий, як на портреті; дуже точний. Ми шукали актора років п’ятдесяти, зросту вищого за середній, з такими рисами обличчя, що давали б змогу старанним гримуванням добитись портретної схожості з Мічуріним (Олександр Довженко, III, 1960, 137);
// Такий, завданням якого Є створення портретів. Багато хто з українських іконописців — майстрів портретного живопису XVII-XVIII ст. навчався у Київській лаврській школі (Мистецтво, 1, 1966, 21); Проблема створення героїчного образу людини нашого часу постала перед українською портретною скульптурою ще до Великої Вітчизняної війни (Мистецтво, 3, 1955, 41); Портретний жанр у словесному та образотворчому мистецтві має свою специфіку (Літературна Україна, 10.III 1970, 2).
2. у знач. ім. портретна, ної, жін., заст. Кімната в дворянських маєтках, де були розвішані портрети предків.