ПОРТОВИЙ

ПОРТО́ВИ́Й, ова, овб. Прикм. до порт. Корабель спішить — пливе До портових огнів Александрії (Микола Зеров, Вибр., 1966, 78); Над порожніми бухтами зводилась сіра громада камуфльованих портових споруд (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 346);
//  Який має порт, о портом (про населений пункт). Згадались йому чужі портові міста, де худі запалені рикші з лементом кидаються до пасажирів, до моряків, навперебій пропонуючи свої послуги… (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 332);
//  Розташований у порту. Портовий клуб;
//  Який працюг, у порту. Вадим помітив серед облич італійців чорні обличчя неаполітанських негрів, очевидно портових вантажників (Микола Руденко, Остання шабля, 1959, 429);
//  у знач. ім. портовий, ового, чол. Робітник, що працює в порту; портовик. Вже з катера Матюшенко крикнув іще: — Краще не розходьтеся, ми тільки навідаймось на броненосець, а потім побалакаємо. — Будемо ждати! — крикнули з берега портові й густо завихрили засмальцьованими кепками (Петро Панч, I, 1956, 66).