ПОРОЗКОШУВАТИ, ую, уєш, док.
1. Добро, в достатках, у розкоті пожити якийсь час. — Нагорювалася, сердешна, за тим п’яницею несусвітним, то нехай хоч за Байдою порозкошує (Дмитро Бедзик, Серце.., 1961, 92);
// Пожити щасливим, безтурботним життям, без роботи й клопоту. Настя сиди та ший. А воно таке молоде,.. ще б молоденькій порозкошувати, по зелених садках тихими вечорами, красними зорями побігати (Марко Вовчок, I, 1955, 263);
// у 2 ос. одн., у сполуч. із запереч. не. Зазнати біди, клопоту. Кажуть, «на чужому полі не знатимеш волі», але й на своєму без коня чи вола не порозкошуєш (Михайло Стельмах, II, 1962, 301).
2. Розкошувати, зазнавати насолоди, втіхи якийсь час; пораювати. Дивиться [дядько] на нас із чоловіком та й каже: — Ой ви, молодята, молодята!.. Пожили, порозкошували — і буде з вас (Марко Вовчок, I, 1955, 141); Чоловік.. сів на деревину — хіба ж і він не може по-панськи порозкошувати вночі? От на збитки Плачинді — і зорями полюбується, і на місяця надивиться, і перепілки послухає (Михайло Стельмах, I, 1962, 479);
// перев. чим. Поласувати. — А за той час могли б не дармувати І виноградом порозкошувати (Іван Франко, XIII, 1954, 377); Порозкошувавши трохи делікатною отрутою, я поклав мою сигару на вінця попільнички (Юрій Смолич, Сорок вісім.., 1937, 30).
♦ Порозкошувати душею — утішитися; одержати душевну насолоду. [Михайло:] Слухай, Катре, не муч мене! Щоб я більше не чув про Дмитра! Не поминай мені про нього. Тут прийдеш до тебе порозкошувати душею, впитися коханням, — а ти мені вкинеш приску за пазуху (Михайло Старицький, Вибр., 1959, 194).