ПОРО́К, у, чол.
1. Негативна риса, вада кого-, чого-небудь, що заслуговує на загальний осуд. Один був порок за пан-отцем.. — горілочку любив (Панас Мирний, I, 1954, 215); Коли в ранній творчості Шевченко критикував окремі пороки тодішнього суспільства, то в поемі «Сон» він викриває порочність усієї кріпосницько-самодержавної системи (Життя і творчість Т. Г. Шевченка, 1959, 159).
2. заст. Аморальна поведінка, розпуста. Карав він [пророк] сміливо порок, Життя осуджував негоже (Павло Грабовський, I, 1959, 140).
3. Фізична вада, каліцтво. До патології новонароджених належать: 1) пошкодження при родах, 2) аномалії і природжені пороки розвитку (Хвороби дитячого віку, 1955, 10).
▲ Порок серця — стале ураження клапанів серця, а також отворів, що закриваються цими клапанами; вада серця. Здебільшого ревматизм призводить до формування пороків серця (Знання та праця, 12, 1966, 4); — На грязі, — сухо звелів Воронцов, знаючи, що в окопах бойової охорони грязюки було по пояс. — Пороки серця і всі інші пороки як рукою зніме (Олесь Гончар, III, 1959, 197).