ПОРАДІТИ, ію, ієш, док.
1. з кого — чого, кому, чому і без додатка. Відчути радість з приводу чого-небудь, з якоїсь нагоди. [Храпко (сам):] Треба Гальку кликнути; хай порадіє разом з батьком (Панас Мирний, V, 1955, 173); Треба було бачити, як розквітнув, як порадів тим словам Потопальський (Юрій Збанацький, Сеспель, 1961, 78);
// за кого. Відчути задоволення, радість з нагоди чиїх-небудь успіхів, приємних, радісних подій у житті кого-небудь іншого. Ми щасливі — можеш порадіти За свій рід ти перед всім селом (Микола Гірник, Сонце.., 1958, 185);
// кому, чому. Відчути радість, побачивши, зустрівши, знайшовши кого- що-небудь. Я вперше тоді побачив маленьких лошаток. Ох, як я їм порадів, хоч навіть не знав, як їх назвати (Юрій Збанацький, Мор. чайка, 1959, 86); Одного дня, перекидаючи в скрині поточені шашелем шевські колодки, старі пришви, знайшов [Федір] там мандоліну. Порадів їй, неначе зустрів старого товариша (Юрій Мушкетик, Серце.., 1962, 77).
2. Зрадіти (про всіх або багатьох). [Кармелиха:] Дверима рипне хто, під вікном застукотить — вони [діти] вже, як ті пташенята, посхоплюються, порадіють (Степан Васильченко, III, 1960, 238); Наздогнав [Артем] отару за версту од села, на князевих стернях. Пораділи товариші, з розпитами до нього (Андрій Головко, II, 1957, 245); Листоноша прийшов. Добровольці Розбирають листи. Мужні хлдпці Пораділи, мов діти малі (Платон Воронько, Мирний неспокій, 1960, 124).
3. Радіти якийсь час. [Іван:] Знаю, знаю про твоє гірке удівство, та тепер, мені здасться, можна і порадіти, на дітей дивлячись (Степан Васильченко, III, 1960, 37).