ПО́РА див. пори.
ПОРА́, и, жін.
1. перев. чого або яка. Час, період. Як настане було пора виборів, то всі клопочуться, кого вибирати за маршала, чи за справника, або засідателя (Панас Мирний, IV, 1955, 334); — Тепер така пора, що людина мусить людині помагати (Іван Франко, VI, 1951, 161); — Людей на полі не видно зовсім, хоч пора зараз і робоча (Юрій Смолич, I, 1958, 74);
// у сполуч. із займ. та, ця і т. ін. та прийм. на, у, з, до і т. ін. Певний момент, зв’язаний з якою-небудь подією; короткий відрізок часу, коли виконується або відбувається якась дія. — Йому не до вас було: він мені у ту пору розказував, що, каже, не сонечко ходить, а земля кругом його обіходить (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 318); І блідний місяць на ту пору Із хмари де-де виглядав (Тарас Шевченко, I, 1963, 3); Не раз, не два розмова в нас бувала Про пору ту, коли ізнов орала У вогку землю пустить рідний край, Про час, коли від ненаситних зграй І тінь сама розвіється за димом (Максим Рильський, II, 1960, 216); Князь Куракін урятував цареві життя, і вже з тої пори цар із ним не розлучався (Гнат Хоткевич, I, 1966, 97);
// з означ. Відтинок часу, позначений існуванням, наявністю чого-небудь. Тільки-но пригріє весняне сонце, розтануть сніги і спадуть талі води, як настає грибна пора (Знання та праця, 6, 1969, 16);
// з означ. Частина доби, період року. Чіпка проспав до обідньої пори (Панас Мирний, I, 1949, 256); Місяць уже зайшов, була передранкова пора (Юрій Яновський, II, 1958, 217); Над селом стояв звичайний в осінню пору туман (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 353);
// Період у житті людини; вік, літа. Оглянулась я.. на село — там церква аж горить проти сонця; у зелених садках білі хатки тонуть, і вигін зеленіє.. Все це нагадало мені і мою дитячу пору, і моє дівування (Панас Мирний, I, 1954, 72); Нині Гончар — в щасливій порі творчої зрілості, в порі, коли народжуються сміливі й глибокі задуми, коли приходять самобутні і мудрі звершення (Про багатство літератури, 1959, 237);
// Тривалий період у житті народу, культурному або суспільному розвиткові країни, що характеризується визначними подіями, явищами тощо; епоха, доба. Прийшла війни страшна пора, що забира народні сили (Володимир Сосюра, II, 1958, 376); Майже всі перші книжки прозаїків присвячені порі мирного післявоєнного будівництва (Юрій Смолич, Перша книга, 1951, 7).
Давньою порою — у давні часи, у давнину. Так-то було на Вкраїні Давньою порою… (Степан Руданський, Тв., 1959, 43); До тих пір — до того часу, доти. Дуже тобі дякую, що ти їх [листи] не затримувала до тих пір, поки я приїду, а прислала тепер (Леся Українка, V, 1956, 28); Проводжав [Денис] Юлю очима до тих пір, поки вона не зникла за деревами (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 247); З давніх пір — з давніх часів, здавна, віддавна. Бачив я, що всюди люд На царя кладе свій труд.. Так щороку з давніх пір (Леонід Первомайський, Райдуга.., 1960, 96); З тих пір — з того часу. З тих пір, як її батьки — лікарі одного районного містечка — навчили її ходити, вона жила в розкошах і достатках (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 449); На перших порах — у початковий період, на початку, попервах. Коли б отак до нього Міхно з своїми приятелями ставився, то це його цілком улаштовувало б. Принаймні на перших порах (Андрій Головко, II, 1957, 265); [Загуба:] Тут же свої люди ще лишилися… Допоможуть на перших порах… (Яків Мамонтов, Тв., 1962, 474); Пори року — сезонні періоди в річному циклі розвитку природи: весна, літо, осінь, зима. На землі.. щороку бувають холодні й теплі сезони, які поступово змінюють один одного. Ці явища природи називаються зміною пір року (Воронцов-Вельямінов, Астрономія, 1956, 33); Є щось чарівне і до солодкого щему в серці хвилююче в природі цієї пори року [навесні] (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 137).
♦ Без пори, у знач. присл. — передчасно, дочасно. Чи тільки терни на шляху знайду, Чи стріну, може, де і квіт барвистий? Чи до мети я певної дійду, Чи без пори скінчу той шлях тернистий, — Бажаю так скінчити я свій шлях, Як починала: з співом на устах! (Леся Українка, I, 1951, 44); До пори [до часу]: а) до певного моменту, випадку і т. ін.; не вічно. До пори збан воду носить (Номис, 1864, № 7771); б) до слушного часу; поки що. — Тільки б без галасу до пори, до часу, доки власними очима, руками не помацаєш початку того омріяного будівництва… (Іван Ле, Міжгір’я, 1953, 10); На порі — у розквіті віку, сил (про дорослого юнака, дорослу дівчину); на виданні (про дівчину). Дівка на порі — женихи у дворі (Українські народні прислів’я та приказки, 1955, 117); За столом чотири сини, — Разом з’їхались в гостину; Всі змужнілі, на порі, Як один — богатирі! (Микола Шпак, Вибр., 1952, 72); На порі стати — досягти такого віку, коли звичайно виходять заміж (про дівчину). Небога Уже чимала піднялась, Росла собі та виростала І на порі Марія стала… (Тарас Шевченко, II, 1963, 354); Видавши одну [дочку], незчулася Яресьчиха, як і друга стала на порі, треба було і Вусті приданого дбати (Олесь Гончар, I, 1959, 9).
2. у знач. присл. порою, пори, з означ. Указує на певну частину доби або період року, коли відбувається якась дія. Ми з ним сиділи у садку вечірньою порою (Леся Українка, I, 1951, 458); Лінивий спить бабак зимової пори, Коли сніги буйні шляхи позамітали… (Адам Міцкевич, П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 122);
// тільки порою, без означ., рідко. Часом, іноді. І він [кинджал] порою любо грає, Привабливо дзвенить (Микола Зеров, Вибр., 1966, 402).
♦ Часом з квасом, порою з водою див. квас.
3. Визначений строк, слушний час, сприятливий момент для звершення чогось, виконання якої-небудь дії. Олена поралась коло печі, хапаючись, щоб встигти на пору з вечерею (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 82); Дідуньо з великим притиском розпочав знов мову про те, що вже крайня пора взяти до Юзі гувернантку (Леся Українка, III, 1952, 635); Щоб здаватися старшим, Гнат навіть вус почав голити раніше пори (Михайло Стельмах, II, 1962, 342).
[Тепер] пора на вас (на тебе і т. ін.); Ваша (твоя і т. ін.) пора, розм. — створилися сприятливі умови для кого-небудь, настав час комусь діяти і т. ін. Ті люди, що весь вік несли тяжке завдання, Казали: «Годі нам, тепер пора на вас,.. робітники незнані, молодії!..» (Леся Українка, I, 1951, 109); — Стріляй, бузувіре, стріляй, зраднику, — твоя пора, — хрипить.. Ногиба (Михайло Стельмах, II, 1962, 66).
4. у знач. присудк. сл., перев. з інфін. Настав час, строк для звершення чогось, виконання якої-небудь дії. — А збирайся лишень, Чіпко, на завтра в найми, — каже, вернувшись увечері, Мотря. — Годі вдома сидіти та хліб переводити, — пора й самому заробляти! (Панас Мирний, I, 1949, 148); — Пора вже спати… завтра треба вставати зарання… (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 373); Климові пора додому, а він все ще на лузі (Ярослав Гримайло, Кавалер.., 1955, 73).
♦ Пора [уже] і честь знати — час кінчати що-небудь, іти, їхати звідкись. [Марина:] Невже й сьогодня [сьогодні] гості не роз’їдуться.. Третій день гостюють, пора б вже й честь знати (Марко Кропивницький, V, 1959, 475).