ПО́ПИК, а, чол., зневажл. Те саме, що піп. Хто не знає, що попи все Звикли на дурницю? Сповідав раз їден попик Грішну молодицю (Степан Руданський, Співомовки, 1957, 5); Якийсь обскубаний попик у потертій рясі, з білим, аж зеленим від старості волоссям править службу (Василь Кучер, Голод, 1961, 291).
ПОПИК
Тлумачення слова