ПОПУ́ТАНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до попутати;
// у знач. прикм. На превелику втіху всім [дітям], недовго скакали обидва попутані коники (Степан Ковалів, Світ.., 1960, 104).
2. у знач. прикм., розм., рідко. Поплутаний, переплутаний. Волосся в його [нього] попутане та попатлане (Марко Вовчок, I, 1955, 298).