ПОПУДИТИ, джу, диш, док., перех. і без додатка, діал.
1. Кинути. Хтось попудив англійську гранату, та не влучив у темряві у вікно, промахнувся (Олесь Гончар, II, 1959, 230); Греки страхопудливо металися, хтось з них пробував ухопити камінь, щоб попудити в пса (Павло Загребельний, Диво, 1968, 623).
2. Погнати. А кум їх так попудив, що тільки куряву підняли (Словник Грінченка).