ПОПРІКАТИ

ПОПРІКАТИ, аю, аєш, недок., ПОПРІКНУТИ, ну, неш, док., перех., розм., рідко. Те саме, що докорити. Він робив, коли можна було робити… Ніхто не має права… так, так, ніхто не мав права його попрікпути… (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 221); Завжди їй отак, не той, то інший попрікне. Тобі, мовляв, нічого — відмінниця, медаль одержиш, а з таким ключем можна які завгодно двері відкрити (Іван Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 5);
//  чим. Ставити що-небудь у докір комусь. [Семен:] Слухай же! Поки там що вдіємо, зоставайся ти у мене!.. [Микита (мов опечений):] У тебе? Щоб ти щодня попрікав мене шматком хліба! (Марко Кропивницький, I, 1958, 115);
//  Нагадувати комусь про його давні провини. — Хто б смів Лиса попрікнути, Лапою його діткнути.., Тому цар язик із рота Вирізати повелить (Іван Франко, XII, 1953, 48).