ПОПОТІТИ, ію, ієш, док., розм.
1. Спітніти (про багатьох). Базікавши, зійшли [Еней з бабою-ягою] на гору, На землю сіли оддихать, І, попотівши саме впору, Тут принялися розглядать, Анхиза щоб не прогуляти (Іван Котляревський, I, 1952, 152).
2. Потіти якийсь час.
3. перен., над ким — чим, з ким — чим. Витрачати багато зусиль, виконуючи яку-небудь роботу якийсь час. [Семен:] Як попотів оце біля школи з дітьми, як надивився на них, .. то й душа повеселішала (Захар Мороз, П’єси, 1959, 36).