ПОПОМУЧИТИСЯ, чуся, чишся, док., розм.
1. Зазнавати фізичних або моральних страждань тривалий час; памучитися добре. Попомучившись тиждень, вона таки насмілилась просто піти до його (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 231).
2. Докладати надмірних зусиль, виконуючи або здійснюючи що-небудь тривалий час. Двічі за зміну «зобурювались» вагонетки, і він доволі попомучився, поки їх поставив (Олекса Гуреїв, Наша молодість, 1949, 41); — І радіс Балькаїза Мов дитина, якщо владар Загадки не відгадок, Попомучившись даремне (Леся Українка, IV, 1954, 191).
3. Зазнавати яких-небудь труднощів тривалий час. — От крамниця наша: збоку глянути, виходить ніщо, правда? А скільки то ми попомучилися по тих базарах, де всяке стерво підстригати мужицьку вовну хоче! .. (Григорій Косинка, Новели, 1962, 32);
// з ким. Доглядати, вирощувати кого-небудь з труднощами тривалий час. Навідаюсь-таки до Машки [свині].. А скільки я з нею попомучилась! Отакенькою купила (Іван Рябокляч, Жайворонки, 1957, 44);
// з ким. Навчати когось чому-небудь з труднощами тривалий час. Дяк хвалився батькові: попомучився, каже, з ним, поки тою апостола витвердив, щось з місяць усе учив, та й то разів скілько у церкві помилявсь (Панас Мирний, IV, 1955, 14).