ПОПОЇСТИ, їм, їси, док., перех. і неперех., розм.
1. Те саме, що наїстися. Попоїсть [людина], нап’ється та й заляже спати, Виспиться — і знову давай починати! (Павло Грабовський, I, 1959, 594); Син вивозить в ліс стару забуту смертю мати.., але під непереможним впливом бажання хоч раз добре попоїсти і випити на похоронах — забирає її назад (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 389);
// Поїсти чого-небудь. На, попоїж із медком паляниці (Іван Манжура, Тв., 1955, 157); — Попоїж спочатку галушок, може, тоді подужчаєш (Михайло Чабанівський, Катюша, 1960, 89); З корзини витягне [дівчина] куряче стегенце, з білою паляницею попоїсть трохи, а тоді пиріжечком з повидлом заїсть (Андрій Головко, I, 1957, 140).
2. Те саме, що похарчуватися. [Храпко:] Нехай же тепер розумний [Петро] та на кухні попосидить, людської страви попоїсть… (Панас Мирний, V, 1955, 163); — Та старшеньких було семеро, та усі ж і на тім світі… з татусем… Позагонило горе: ні попоїсти, ні одягтись було… (Архип Тесленко, З книги життя, 1949, 58); * Образно. Смачний мені в сьому дворищі був хліб, хоч я й мало його попоїв із моєю Параскою (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 176).
Любити [добре] попоїсти — не обмежувати себе в їжі. Безбородько любив добре попоїсти (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 285); — Питання закуски все частіше стає в центрі моєї уваги. Нічого не зробиш — люблю, многогрішний, попоїсти (Вадим Собко, Справа.., 1959, 12).