ПОПІЛЕ́ЦЬ, льцю, чол. Зменш.-пестл. до попіл 1. Легенький попілець, підхоплений силою вогню, злітав догори та розходи пси навколо (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 219); * Образно. — Стара, та багато молодого жару маєш, — Був колись, та стухнув: тепер тільки попілець зостався! — зітхнувши, одказує Мар’я (Панас Мирний, III, 1954, 238).
ПОПІЛЕЦЬ
Тлумачення слова