ПОПЕКТИ, ечу, ечеш, док., перех.
1. Викликати опіки або відчуття болю під вогню, чого-небудь гарячого, їдкого, пекучого. [Христан:] Раз пожар у них був трапився, то я руку дуже був попік, тушивши (Микола Куліш, П’єси, 1960, 149); Ліна якось вхопила стружку в нього з-під ніг, а вона виявилась така гаряча, що аж пальці попекла (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 179); * У порівняннях. Мотря взяла чарку, ледве промовила кілька слів, дуже швидко притулила чарку до губ і ще швидше її одвела, неначе губи чаркою попекла (Нечуй-Левицький, II, 1956, 281);
// у сполуч. із сл. смага. Викликати сухість і шершавість губ (про внутрішній жар, спрагу). На устах чорно — смага попекла (Панас Мирний, IV, 1955, 76);
// у сполуч. із сл. кропива. Те саме, що пожалити. Якби на кропиву не мороз, то б вона людей попекла (Номис, 1864, № 3820); Ускочила у кропиву та й ніженьки попекла (Словник Грінченка).
2. Знищити спекою посіви, городину і т. ін. Недорід у нас: нічого Поле не дало; А коли й зійшло у кого, — Сонцем попекло (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 401).
3. Спекти багато чого-небудь (про вироби з тіста, страви з м’яса і т. ін.). — Побила кочергою горшки на полиці, а далі давай різати пасинкові курчата: половину поварила, половину попекла, пообідала собі та й кажу пасинкові:.. «Щоб ти вибирався з хати під три чорти..!» (Нечуй-Левицький, II, 1956, 21); [Ганна:] Паски сама попекла, свекоуха й за холодну воду не взялася (Марко Кропивницький, II, 1958, 21).