ПОНИКАТИ 1, аю, аєш, док. Никати якийсь час. Вернувся [Вітя] до двору, походив, поникав; зайшов у пасіку, ліг горілиць на траві (Степан Васильченко, II, 1959, 182).
ПОНИКАТИ 2, аю, аєш, недок., ПОНИКНУТИ, ну, неш; мин. ч. поник, ла, ло і поникнув, нула, ло, док.
1. Схилятися, пригинатися. Увійшла бабуся старесенька-старесенька, — аж до землі поникає.. та вся-усенька зморщена; тільки її очі чорні іще живуть і ясніють (Марко Вовчок, I, 1955, 122); Ольга Дмитрівна закам’яніло поникла над чоловіком, певне не вірячи в те, що він іде від неї назавжди (Юрій Збанацький, Між.. людьми, 1955, 62);
// чим, у сполуч. із сл. голова, чоло, уроч. Схиляти донизу. Злегка чолом поникаючи, коротко мовить Дідона: «Тевкри, одкиньте турботу і страху в серцях не тримайте» (Микола Зеров, Вибр., 1966, 237); Молода жінка не витримала. Поникла головою, зайшлася в мовчазному риданні (Павло Загребельний, Шепіт, 1960, 149); * Образно. В боях упертих перед білим гадом із них [комісарів] ніхто не поникав чолом (Володимир Сосюра, I, 1957, 483);
// Полягати (про траву, злакові і т. ін.). Поникла трава.
2. Опускатися донизу; обвисати. Він був без кашкета, похмурий, його рівні широкі плечі якось поникли, постать зігнулася, руки гойдались, мов прив’язані (Павло Автомонов, Коли розлучаються двоє, 1959, 92); Уражені [хворобою] рослини в’януть. Спочатку жовкне і поникає верхівка, потім уся рослина поступово буріс (Захист рослин.., 1952, 359); Над Кам’янцем спливало обідне сонце, і віти з верб поникли, дрімаючи від спеки (Іван Ле, Наливайко, 1957, 163);
// Опускатися, лягати на що-небудь. На тачанці поник розрубаною головою на кулемет коваль Максим (Юрій Яновський, II, 1958, 240); * Образно. [Русалка Польова:] Потім поникне краса моя бідная, ляже додолу сама… (Леся Українка, III, 1952, 233);
// Падати вниз. Порожнечу темноти хапав я.. сам же в глиб поникнув (Павло Тичина, II, 1957, 105);
// у що, перен. Переходити до якого-небудь стану. Поникнути у задуму.
3. Втрачати силу, енергію, жвавість, бадьорість. Припала Наталка до Уляни, Василевої сестри, і поникла, втративши на мить всю силу (Олександр Довженко, I, 1958, 91); Його [зерно] ростив на фермі робітник, Не знав числа важким своїм турботам, І все віддав із кров’ю, слізьми, потом, За центи, й сам — від голоду поник (Андрій Малишко, Звенигора, 1959, 225); Дивись, під тобою і кінь щось поник… (Пісні та романси українських поетів.., II, 1950, 13);
// Ставати пригніченим, підупадати настроєм. Почувши про те, що секретар збирає всіх цих людей, я зовсім попик (Юрій Збанацький, Малий, дзвін, 1958, 160); Завжди легко вразливий, він раптом поникнув і мовчки відійшов до вікна (Олександр Довженко, I, 1958, 467);
// перен. Втрачати барвистість, яскравість, набувати похмурого вигляду. Поникли береги осінні, Дерева гаснуть, мов свічки (Максим Рильський, III, 1961, 197); Трояндовий пливе молодик… Невідомі поникли сади і огні над посьолком [селищем] робочим… (Володимир Сосюра, I, 1957, 98);
// перен. Втрачати силу свого вияву; слабшати. Вогонь почав поволі пригасати; десь в однім місці, на сухій гіллячці зможеться, лизне жвавіше — а потім жовкне, золотіє, поникає (Гнат Хоткевич, II, 1960, 27); Перед світом-весною Поникає зима (Максим Рильський, II, 1960, 222).