ПОНУ́РІСТЬ, рості, жін.
1. Стан за значенням понурий 2, 3. В далеких контурах людей і коней вчувається тяжка понурість (Михайло Стельмах, I, 1962, 45); А ти ще, друже, прагнеш розвіяти Мою понурість і звеселить мене (Зеро в, Вибр., 1966, 338).
2. Властивість за значенням понурий 1, 4. Її трохи відштовхувала його понурість (Валентин Речмедін, Весняні грози, 1961, 103).