ПОНУ́РА, и, чол. і жін., розм. Похмура, мовчазна людина. За сими йшли [у пеклі] святі понури. Що не дивились і на світ (Іван Котляревський, I, 1952, 128).
Ходити понурою — бути мовчазним, похмурим. Він був чоловік поважний і ходив усе понурою, а серцем був палкий (Марко Вовчок, I, 1955, 144).
ПОНУРА
Тлумачення слова