ПОНО́ШЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до поносити.
2. у знач. прикм. Не новий, потертий (про одяг), стоптаний (про взуття). Він у старенькій свиті і поношеному картузі, зовсім сивий (Минуле українського театру, 1953, 133); Він у поношеному кожушку, розбитих валянках, у ватяній шапці (Юрій Яновський, II, 1954, 164); Вона була у м’яких, червоної шкіри, поношених уже черевичках на низькому каблуці і без панчіх (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 231).