ПОНОЧУВА́ТИ, ую, уєш, док.
1. Переночувати де-небудь. [Економ:] Гість до нас заїхав із губернії, прохає поночувати.., почувши, що в Галузинцях розбій, далі їхати побоявся, завернув до нас (Степан Васильченко, III, 1960, 196).
2. Ночувати якийсь час. — Нехай поночує Аткінс, щоб трохи остигла лють, Внизу під мостами Темзи, на трухлій, гнилій соломі (Микола Бажан. Роки, 1957, 195).