ПОНІКУДИ

ПОНІКУДИ, присл., розм. До крайньої міри, до межі можливого;
//  у знач. присудк. сл. З рання й до вечора я в економи, а в неділю своєї роботи понікуди (Ігор Муратов, Буковинська повість, 1959, 6); Козаков і Македон, скинувши пілотки, розстебнувшись понікуди, пішли до найближчого дуба вмиватись (Олесь Гончар, III, 1959, 436).