ПОНЕВО́ЛЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до поневолити. Зібралися всі домашні і всі дикі звірі, поневолені чоловіком, і ухвалили вислати до царя Соломона післанців з-поміж себе (Іван Франко, IV, 1950, 118).
2. у знач. прикм. Який перебуває під якимсь гнітом. Коли б могли вони тим людям нагадати Про поневолених, замучених братів, .. Тоді б замовкли вже самі собою Кайданів брязкіт і такі слова… (Леся Українка, I, 1951, 166); Розгромила Радянська Армія німецьких фашистів, звільнила Радянську Україну, визволила поневолені народи з-під фашистського чобота (Остап Вишня, I, 1956, 293).