ПОНАВИСАТИ, ає, аомо, аєте, док.
1. Нависнути (про якусь кількість чого-небудь). — Я часто вже крізь тин очима попасав, Який чудовий плід там скрізь понависав (Іван Франко, XIII, 1954, 377); Джеря був сивий, аж білий. Густі сиві брови низько понависали й закривали очі (Нечуй-Левицький, II, 1956, 262);
// чим. Звісити багато чого-небудь. Великі дерева понависали над їм [ним] своїм кудлатим чорним гіллям (Борис Грінченко, II, 1963, 253).
2. Тримаючись за що-небудь, повиснути (про багатьох). Черниш.., виправляючи напрям свого човна, люто гукав незнайомим потопаючим, щоб хапались за нього. Вони понависали довкола бортів, мовчки захлинаючись водою (Олесь Гончар, III, 1959, 352); Дівчата понависали на воротях.