ПОНАБИРАТИ, аю, аєш. док., перех.
1. Набрати багато чого-небудь у багатьох місцях, від багатьох осіб. Ви тоді бряжчали не шаблями, а талярами да дукатами, що понабирали од козаків за гнилі підошви та діряві сукна! (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 72).
2. Взяти на себе багато обов’язків, роботи і т. ін. [Ніна:] Часу немає! А навіщо понабирали уроків в десятьох школах? (Іван Кочерга, II, 1956, 204).
3. на що, розм. Купити тканину для багатьох; купити багато різних тканин. — Та й дочкам понабирай.. на спідниці, — хіба й вони не наші діти? (Панас Мирний, I, 1954, 156).
4. Взяти з собою багатьох. Скаже [Маруся] Грицькові зладити сани, понабирає дівчат, величезною стоголовою купою наваляться в сани і летять згори униз (Гнат Хоткевич, II, 1966, 17);
// Зарахувати до складу якої-небудь групи, організації, навчального закладу і т. ін. різних людей.
5. у що. Наповнити чим-небудь якісь місткі предмети;
// Вступивши у воду, глибокий сніг, пісок і т. ін., набрати у взуття. Вона винесла картину і, скрадаючись попід парканом, понабиравши в халяви чобіт снігу, занесла її до своєї кімнати (Василь Козаченко, Сальвія, 1959, 188).
♦ Наче (мов і т. ін.) води в рот понабирали — зовсім замовкли, мовчать (про багатьох). Хвилин з десять мовчали [Чіпка і дід], наче води понабирали в рот (Панас Мирний, I, 1949, 157); Всі [учні] наче води в рот понабирали (Василь Кучер, Черв, вогонь, 1959, 87).