ПОМИЛУВАТИ, ую, уєш, док., перех.
1. Простити кому-небудь провину, виявити поблажливість до когось. Краще десять винних помилувати, ніж одного невинного покарати (Українські народні прислів’я та приказки, 1963, 145); Її серце чує, що, коли син прийде, припаде до ніг старого, повиниться у всьому, — батько і помилує, і пожалує (Панас Мирний, IV, 1955, 42); Ганні здалося, ніби в голосі його вже звучить прохання помилувати, простити (Вадим Собко, Справа.., 1959, 206);
// Виявити жалість, милосердя до кого-небудь. — Не плач, голубко; проси пильніш.. пана справника; він помилує; може, зоставить Левка дома (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 269); Розмазуючи кров на обличчі,.. Кирило заголосив так, ніби він ховав оце одразу весь рід свій: — Ой, помилуйте, помилуйте, пожалійте (Григорій Косинка, Новели, 1962, 188).
♦ Бог (господь) помилував — кому-небудь пощастило, вдалося уникнути чогось неприємного. І досі страшно, як згадаю. Хотів палати запалить Або себе занапастить, Та бог помилував… (Тарас Шевченко, I, 1951, 397).
2. Відмінити або пом’якшити кару, до якої присуджений обвинувачений. [Фортунат (пошепки):] Стривай, добродію… [Семпроній:] А що? [Фортунат:] Та… теє… чи суд помилував би..? (Леся Українка, II, 1951, 477); Вмираючому завжди кажуть, що він видужує, а засудженому до страти, що його помилують (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 46).
3. у знач. вставн. сл. помилуй, помилуйте, розм. Уживається для вираження незгоди, заперечення у знач.: та що ти (ви). — Помилуйте! — йому Ягнятко каже, — На світі я ще й году не прожив (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 40).
ПОМИЛУВА́ТИ, ую, уєш, док., перех.
1. Док. до милувати 1. — Ходи, тебе я помилую, Прижму до серця — поцілую… (Іван Котляревський, I, 1952, 145).
2. Милувати якийсь час.