ПОМИ́ЛУВАННЯ, я, сер.
1. Дія за значенням помилувати 1. Зрадникам народу нема помилування — ні їм, ні роду (Українські народні прислів’я та приказки, 1955, 414); — Мене радять, — казав пацанок з дитячим довір’ям, — щоб я послав прохання до цариці про помилування (Степан Васильченко, I, 1959, 77); Рєпніна була надійним другом. Не побоялася вона написати Орлову, добиваючись помилування або принаймні дозволу йому [Т. Г. Шевченку] малювати (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 482).
2. Рішення про звільнення від кари або про пом’якшення покарання за злочин. [Меланка:] В мене ж наказ — помилування Свічці — І цей огонь, дивись, я донесла (Іван Кочерга, П’єси, 1951, 249); — Он, кажуть, помилування уже оголосили для тих, хто добровільно вийде з лісів (Олесь Гончар, II, 1959, 260).