ПОМУТИТИСЯ, иться, док.
1. Стати нечистим, непрозорим; скаламутитися. Помутилось сине море, Небо хмариться прозоре (Леонід Первомайський, Райдуга.., 1960, 105); * Образно. Відразу помутилася у ваших очах краса світова, тихая радість почала зникати (Панас Мирний, IV, 1955, 308);
// Стати темним або невидимим, затемненим чим-небудь; потьмаритися. Зірочки погасли в почнім небі, В хмарах помутився ясний місяць (Метлинський і Костомаров, Тв., 1906, 45).
2. Стати невиразним, розгубленим (про очі, погляд і т. ін.). Тіло в неї тряслося; очі помутилися — вона ними якось чудно водила (Панас Мирний, II, 1954, 299).
3. перен. Втратити ясність, чіткість, гостроту (про розум, свідомість і т. ін.). Серце її боліло, немов хто у край його вгородив гострий ніж і повернув кругом, думки помутились (Панас Мирний, I, 1954, 158); Від гіркот життя помутився розум, не знаю, що говорю (Михайло Чабанівський, Балкан, весна, 1960, 6);
// розм., рідко. Втратити розум. Христя прикро на матір дивилася, думаючи, чи не помутилася, бува (Панас Мирний, III, 1954, 64).
♦ Помутилося в голові у кого, безос. — те саме, що Затуманилося в голові (див. затуманюватися). У голові в Уляни зовсім помутилося, — вона не знає, що робить, забуває, чого виходила в сіни, надвір (Панас Мирний, I, 1954, 311); Щось несподіване трапилось з Іваном: у голові помутилося, зачервоніло у віччю [в очах] (Любов Яновська, I, 1959, 103).
4. перен. Втратити виразність, чіткі обриси. Світ у Івасевих очах помутився, він забув про дім, про матір (Панас Мирний, I, 1954, 245); Все помутилося в очах Віри, здійнявши в душі її страшенну бурю (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 230).
5. перен., рідко. Збентежитися, схвилюватися. [Євгеній:] Вся людська в мні [мені] істота помутилась, Усі думки мішались (Іван Франко, IX, 1952, 18).