ПОМУТНІЛИЙ

ПОМУТНІ́ЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до помутніти. Тихо гойдався помутнілий від диму Хасан (Олекса Десняк, Опов., 1951, 36); Мати вставилася на сина враз помутнілими очима (Петро Панч, В дорозі, 1959, 51);
//  у знач. прикм. Досяг той промінь [сонця] і Проценкової хати, прокрався через помутнілу шибку й застрибав на клунках (Панас Мирний, IV, 1955, 223); Сашко.. дивився на пінясті потоки, що з шумом виривалися з крутих ярів і котилися в розбуркану, помутнілу Вужачу (Леонід Юхвід, Оля, 1959, 52); Помутнілими очима, що нагадують тепер батькові, дивиться він.. поза садок (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 218); Помутнілим поглядом уп’явся він у той зловісний лист з гербом (Яків Качура, II, 1958, 439).