ПОМЕРКНУТИ і ПОМЕРКТИ, кну, кнеш, док.
1. Утратити яскравість, блиск; потьмяніти. Померкли мої стіни і меблі (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 410); Всі дрібні [зорі] давно померкли, небо затягла сіра вуаль (Юрій Яновський, I, 1958, 211);
// Видатися менш яскравим. Від того гуркоту, здавалось, сонце померкло (Володимир Гжицький, Чорне озеро, 1961, 52);
// Перестати світити, світитися; згаснути. Померкли спалахи, і довга ніч залягла над галичанською землею (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 150); Тільки бачила [Зоя] десь далеко попереду грайливе, сяюче марево… І ось те марево несподівано померкло (Анатолій Хорунжий, Незакінчений політ, 1960, 65);
// Стати невиразним, неясним, нечітким. Померкли враз простори сині (Володимир Сосюра, II, 1958, 417);
// безос. Потемніти. Зразу померкло, тінь прикрила усе (Панас Мирний, I, 1959, 168);
// Перестати існувати, зникнути. Померкло світло враз з-перед моїх очей… (Павло Грабовський, I, 1959, 208).
♦ Світ померк в моїх (твоїх і т. ін.) очах — хтось опинився в стані, близькому до непритомності. Світ померк в моїх очах, здавалось, обвалилось небо, гуркоче громами (Іван Цюпа, Три явори, 1958, 21).
2. перен. Утратити бадьорість, стати пригніченим. Тато, мама, всі дома як почули, що дісся [діється], так і померкли з превеликого жалю (Іван Франко, I, 1955, 68);
// Стати сумним, похмурим (про очі, погляд і т. ін.). Потьмарився віщий розум з туги, і померк урочий погляд з горя (Леся Українка, I, 1951, 389);
// Утратити ясність, гостроту, затьмаритися (про розум, свідомість, зір і т. ін.). Всі недавні мрії, такі радісні, принадні, раптом померкли, зів’яли (Іван Рябокляч, Жайворонки, 1957, 130).
3. перен. Утратити силу, значення, важливість. Одне завдання померкло перед іншим.
Померкнути в пам’яті — забутися. Подвиг молодогвардійців ніколи не померкне в пам’яті народу (Вечірній Київ, 24.I 1969, 2).