ПОМАРНІ́ЛИЙ, а, е.
1. Дієпр. акт. мин. ч. до помарніти. В хаті була, Олексова Катерина, молода ще, але з нужди дуже помарніла молодиця (Іван Франко, I, 1955, 223).
2. у знач. прикм. Який схуд, поблід від важких умов праці, життя, хвороби і т. ін. Здорова, червонолиця,.. вона була правдивим силачем супроти худої, помарнілої Фрузі (Іван Франко, I, 1955, 82); З першою метелицею прийшов до неї помарнілий, але веселий Марко (Михайло Стельмах, Правда.., 1961, 140);
// Який утратив здоровий вигляд, красу, привабливість (про обличчя, тіло). — І на тілі, На княжім білім, помарнілім, Омию кров суху, отру Глибокії, тяжкії рани… (Тарас Шевченко, II, 1963, 337); — А ти був у простій блузі,.. блідий,.. з утомленим, помарнілим лицем (Іван Франко, IV, 1950, 351);
// Який зів’янув, утратив свіжість від нестачі вологи, ноживних речовин і т. ін. * Образно. Кругом тебе простяглася Трупом бездиханним Помарнілая пустиня, Кинутая богом (Тарас Шевченко, II, 1963, 234).