ПОЛИТИЙ

ПОЛИ́ТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до полити 1, 4. Каменем вислані улиці, зранку политі, щоб не куріли, вилискувались на сонці широкими сірими кругляками (Панас Мирний, III, 1954, 257); При болях у вусі, ревматичних болях і подагричних Опухах роблять гарячі обкладки з маленьких мішечків, наповнених порівну сумішшю квіток бузини чорної і ромашки і политих кип’ятком (Лікарські рослини.., 1958, 111); Шелестить, шумить Зелений мис, щедро политий тропічними зливами (Микола Руденко, Остання шабля, 1959, 238); Знайде [малеча] кущик іще не политий — хлюп! — і знов до шаплика (Андрій Головко, I, 1957, 182);
//  у знач. прикм. А підтипом, де не скопано, свій особливий, ніким не саджений і не политий город (Олесь Донченко, V, 1957, 129);
//  полито, безос. присудк. сл. Пізніше, коли все поле буде полито, складуть акта. І коли якість буде визнана відмінною, — тракторист-машиніст і поливальник одержать премію (Радянська Україна, 17.V 1968, 1).
♦ Политий кров’ю (потом, сльозами, слізьми, сльозьми і т. ін.): а) який зазнав багато горя, страждань; згорьований (у 1 знач.). І тільки перевізник з піднятим угору веслом тягнувся головою, мов соняшник, за піснею своєї, кров’ю политої землі (Михайло Стельмах, II, 1962, 58); І поки ви дознаєтесь, Що ще є країна, Не полита сльозьми, кров’ю, То я одпочину… (Тарас Шевченко, I, 1963, 241); б) важко оброблений, здобутий і т. ін. ким-небудь. — А земля не твоя, а наша. Ми її орали, вона нашою кров’ю й потом полита (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 20); — Вся земля наша, одвіку, бо кожна грудка, кожен у пруг политі потом, погноєні кров’ю трудящих (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 72); Цікавий і допитливий Тарас одного разу й сам надумав пошукати тих залізних стовпів, що підпирали небо над рясно политою невільницькими слізьми, потом і кров’ю землею (Слово про Кобзаря, 1961, 15).