ПОЛИСІ́ЛИЙ, а, е.
1. Дієпр. акт. мин. ч. до полисіти. Його зустрів молодий ще, але передчасно полисілий чоловік (Микола Ю. Тарновський, День.., 1963, 301);
// у знач. прикм. * Образно. Іван легко йшов угору.., забирався все вище й вище, аж на самісіньке полисіле тім’я гори (Петро Колесник, Терен.., 1959, 294).
2. у знач. прикм. Не вкритий рослинами; голий (у 3 знач.). Схилами високих полисілих гір мріють в одвічному спокої смерекові ліси (Петро Колесник, Терен.., 1959, 299).