ПОЛИ́ННИЙ, а, е.
1. Те саме, що полиновий. Я стебла пригинав полинні, Гірку спиваючи росу (Леонід Первомайський, I, 1958, 431); Максим глибоко вбирав у груди гострий дух висмаленого сонцем і степовими вітрами чебрецю. Полинна гіркота лягла незмивно на пересохлі уста (Натан Рибак, Час, 1960, 48); Полинний вітер степовий, в туманах ріки… Там кожний камінь дорогий мені навіки (Володимир Сосюра, Близька далина, 1960, 170); Останні полинні межі. Ішли на колгоспну дорогу Полки, — а не перші стежі (Ростислав Братунь, Пора.., 1960, 13); * Образно. Там [вдалині] любов моя полинна, Русая коса… (Терень Масенко, Сорок.., 1957, 29).
2. у знач. ім. полинна, ної, жін., розм. Те саме, що полинівка. З городу Спішить [дядина] назустріч — і мерщій Запрошує в свою господу,.. Швиденько достає полинну (Василь Мисик, Верховіття, 1963, 57).