ПОЛУ́ПАНИЙ, а, е, діал.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до полупати. Дрова були не тілько поскидані з воза, але також порубані, полупані і поскладані на купу (Іван Франко, III, 1950, 142).
2. у знач. прикм. Який полупався, потріскався; облуплений, потрісканий. Оселя подірчавіла, покришка на димарі зсунулась, стіни полупані, оббиті… (Панас Мирний, I, 1954, 89); На порепаному та полупаному віку скрині сяяла ціла картина (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 60).