ПОЛО́ВНИК, а, чол. Місце, куди зсипають полову; засік для полови. Треба було повитрясати приколотки, поскладати їх на купу, попідмітати вимолочене зерно, повиносити трину до половника (Іван Франко, III, 1950, 271); Забув ти, як спав бувало по багацьких половниках і обходив панську худобу? (Мирослав Ірчан, II, 1958, 134).
ПОЛОВНИ́К, а, чол., іст. Феодально залежний селянин, який працював на землі феодала, віддаючи йому половину врожаю. Селяни повинні були віддавати боярам значну частину врожаю (близько половини — через що вони називалися половниками) (Історія СРСР, I, 1956, 65).