ПОЛОСОНУТИ, ну, неш, док., розм.
1. перех. Підсил. до полоснути;
// безос. По одвірку полосонуло скалками (Яків Баш, Надія, 1960, 207); * Образно. Слово «діти» аж полосонуло болем по серці споконвічного наймита, нагадало про його нещастя (Михайло Стельмах, I, 1962, 375).
2. неперех. Сильно политися. Дощ полосонув мов з відра. По крутих виступах йти стало слизько (Іван Цюпа, Краяни, 1971, 161).