ПОЛОМИТИ

ПОЛОМИТИ, ломлю, ломиш; мн. поломлять; док., перех., розм. Те саме, що поламати. Левко люто вишарпнув батога, об коліно поломив пужак на дрібні цурпалки, кинув їх під ноги ошелешеного батька (Михайло Стельмах, I, 1969, 545); Але він [Атта Троль] в сю мить лагідний, І не має він бажання Поломити гарну рожу, Поки буря не зломила (Леся Українка, IV, 1954, 194); Упирав би [панотець] в Івана, що він їхав через ліс навмисне на те, аби поломити віз (Лесь Мартович, Тв., 1954, 221); Але ж бо я поломила матусину волю, Тепер же я проклинаю свою лиху долю (Павло Чубинський, V, 1874, 249);  * Образно. Та зла доля, темна сила поломила дужі крила… (Уляна Кравченко, Вибр., 1958, 277);
//  безос. Дараби повбивало в берег, покрутило, поломило, порозтріпувало (Гнат Хоткевич, II, 1966, 409).