ПОЛКОВИ́Й, а, е. Прикм. до полк 1, 2, 4. Полковий писар щось до нас добирається і так і підгляда, щоб мокрим рядном на нас напасти (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 160); Знову — вже вдруге сьогодні — йому [Кобзареві] згадався полковий агітатор (Семен Журахович, Дорога.., 1948, 201); Вперше Миргород згадується в літописах, датованих XV століттям, як сотенне, а пізніше як полкове місто (Визначні місця України, 1958, 464);
// Належний полкові. — Я саме переправляю через річку поранених і полкове майно, а ввечері і я рушатиму слідом (Юрій Яновський, II, 1958, 221); — Для послів звелів запрягати угорських коней з полкової стайні (Натан Рибак, Переяславська Рада, 1953, 72);
// у знач. ім.. полковий, вого, чол., заст. Офіцер полку. Одного разу дожидали в нас полкових з міста (Марко Вовчок, I, 1955, 109).
ПОЛКОВИЙ
Тлумачення слова