ПОЛКО́ВНИЧИЙ, а, е, розм. Те саме, що полковницький. — Дезертир? — чув Тиміш строгий полковничий голос (Олександр Довженко, I, 1958, 42); Він [сотник Кичатий] мріє про полковничу булаву, про дальше збагачення (Життя і творчість Т. Г. Шевченка, 1959, 115); Полковничі діти.
ПОЛКОВНИЧИЙ
Тлумачення слова