ПОЛЮБО́ВНИК, а, чол., розм. Те саме, що коханець 1. В голові її вічно шуміла сивуха; вена все ще моргала на хлопців, але вже забула лік своїм полюбовникам (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 69); — Роздарила [роздарувала] наші землі Катерина [друга] графам та князям, своїм полюбовникам… (Олесь Гончар, I, 1959, 35).
ПОЛЮБОВНИК
Тлумачення слова