ПОЛІЗТИ, зу, зеш, док.
1. Почати повзти (про плазунів, членистоногих і т. ін.); поплазувати. Люди б’ють гадюку, а вона, бідна, уже й не полізе (Словник Грінченка); Почав [вуж] збиратися на гілку верболозу. Під його вагою вона жалісно впала у воду,.. а він, вигинаючись, поліз по ній мало не до самої серцевини деревця (Михайло Стельмах, II, 1962, 125); * Образно. День за днем і ніч за ніччю полізли, мов безногі черви поплазували (Панас Мирний, III, 1954, 24);
// Почати пересуватися, спираючись на руки і ноги; порачкувати (про людину). Митрик, що покинула його мати у сінях, бачачи, що двері у хату відчинені, поліз-поліз, переліз через поріг (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 464).
2. перен., розм. Почати йти (у 1 знач.) поволі. До завтра листа відкладать не хочу, бо ніколи буде: зрання полізу до Горощенка (все з тою дурною пломбою!), хто зпа, скільки стримітиму в нього (Леся Українка, V, 1956, 281);
// Зійти, піднятися куди-небудь насилу, через силу. Коливаючись на своїх кривих ногах, поліз [Мемет] по східцях наверх (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 398);
// зневажл. Почати настирливо пересуватися, незважаючи на перешкоди. Зараз ніч — банда полізе лише ранком (Юрій Яновський, I, 1958, 127);
// Почати входити, заходити кудись. І в тую костяну комору Полізли свині ізнадвору, Мов у калюжу (Тарас Шевченко, II, 1963, 226); Тоді перерва була. Хто в коридор курити поліз, хто до рояля, хто до газет (Андрій Головко, I, 1957, 154);
// Повільно посунути великою масою (про дим, туман і т. ін.). З плавнів вставала ніч. Спочатку морок поліз з-поміж очеретів, а за ним дихнули озерця й купини білим туманом (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 363); Вдарили зенітки.. Дим поліз по вулицях (Анатолій Хорунжий, Незакінчений політ, 1960, 103);
// Почати повільно поширюватися (про чутки, вісті і т. ін.). Село заворушилося. Різні чутки полізли із будинку в будинок (Вадим Собко, Запорука.., 1952, 39);
// Рухаючись, пересунутися з одного місця на інше; сповзти. Обличчя в неї біле, як крейда,.. коси вибилися з-під платка, та й платок сам поліз набік (Панас Мирний, III, 1954, 151).
♦ Кусок в горло не полізе див. кусок; Ніби (неначе і т. ін.) полізли [по спині (по тілу і т. ін.)] комашки (мурашки) — те саме, що Мурашки бігають (забігали, пішли, полізли і т. ін.) за (поза) спиною (по спині,. по тілу і т. ін.) (див. мурашки). Роман іздригнувся од того крику.. В Романа ніби полізли по спині комашки (Нечуй-Левицький, VI, 1966, 397); Синявій надто ревниво ставився до музики,.. й від тих мажорних, сильних акордів здригнувся, відчув, як мурашки полізли по тілу (Іван Ле, Міжгір’я, 1953, 60); По плечах полізла мурашня див. мурашня.
3. Почати підніматися по чому-небудь вгору або спускатися вниз, допомагаючи собі руками і ногами або ланами. Якусь мить Сахно ще міркувала, потім обійняла стовбур руками й ногами і полізла догори (Юрій Смолич, I, 1958, 95); Дівчина зігнулась, вишукуючи в траві суниці, а я поліз на черешню (Михайло Стельмах, Гуси-лебеді.., 1964, 92); * Образно. Спокійно підніс [Андрій] запаленого сірника під стріху своєї повітки.. Понад кроквою полізли язики на горище, обгортаючись блакитним димком (Іван Ле, Ю. Кудря, 1956, 266).
4. на кого—що. Почати забиратися, вилазити на кого-небудь високого, щось високе або розташоване вгорі. Дівчина підняла свої руки і полізла теж на віз, аж на саму верховину, де стояв стовп (Панас Мирний, I, 1954, 46); Той пішов на своє місце, через кілька хвилин заглянув до мене.. і врешті поліз на верхню поличку, де лежали мої речі (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 428); Бандити кинулись тікати. Той, що був у баранячій шапці, і собі поліз на коня (Петро Панч, Гарні хлопці, 1959, 72); Перед вечором Павло прийшов додому, скинув кожуха і поліз на піч (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 370);
// Перелізти або почати перелазити через що-небудь. Стара бабуся їм докладно за все розказала й намовила їх полізти через тин та нарвать груш (Нечуй-Левицький, II, 1956, 377); Вона полізла через перелаз (Панас Мирний, IV, 1955, 99);
// перен. Повившись, піднятися вгору (про виткі рослини). Польова повитиця полізла догори по стеблині жита (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 17); Поки приїде хлопець у відпустку, то вшюград і по ній, по його вежі, пов’ється, полізе туди, аж до неба (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 329).
♦ Волосся полізло вгору (догори); Чуб поліз угору (догори); Чуприна полізла вгору (догори) — стало дуже страшно. Лупить Чіпка свої очі у темну темноту.. Ось щось зразу залопотіло… Мороз пробіг вподовж спини; волосся полізло вгору… (Панас Мирний, II, 1954, 225); Василько похолов з остраху. Волосся полізло догори, серце перестало стукати в грудях (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 82); Аж ось.. загавкав собацюга. За ним недалеко другий, далі третій, четвертей… Чуб угору поліз у хлопців, і що далі було, — вже вони не пам’ятають (Степан Васильченко, II, 1959, 155); На стіну (на стіни) полізти — стати до краю збудженим, роздратованим від чогось. — Глядіте лишень, сватушка-панушка: чи не напоїли ви нас таким, що, може, й на стіни полізем? (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 73); Очі на лоб (на лоба, догори і т. ін.) полізли; Очі рогом полізли див. око 1.
5. перен. Почати висовуватися назовні, вилазити на поверхню. З води полізли ніби два чорні типи з мережі (Нечуй-Левицький, II, 1956, 228); — Я раз убив одну жабу, — така здорова, пузата лізе. Я цеглиною як пошпапурю [пошпурю], — так з неї кишки і полізли (Панас Мирний, I, 1954, ‘271).
6. розм. Почати залазити, пробиратися куди-небудь. Кайдашиха глянула на вбогу сім’ю, на вбогу хату і не церемонилась; вона просто полізла за стіл і сіла на покуті (Нечуй-Левицький, II, 1956, 318); Якось на зборах .. непрошений, незваний поліз [Романик] у президію (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 462);
// Почати влазити кудись. Берестовський поліз у кабіну.. Грузовик рушив (Леонід Первомайський, Дикий мед, 1963, 400);
// Зануритися у що-небудь рідке: поринути. Явдоха мерщій у жлукто і полізла (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 193); — Нарізали ми сухого очерету. Поліконденсація голови сіном притрусили і опівночі полізли в воду (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 14).
♦ Полізти в голову — почати настирливо з’являтися в думках. Радіація, патологія — всілякі дурниці полізли в голову (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 300); Полізти живцем (живим) в (у) могилу (в яму) — позбавити себе життя, заподіяти собі смерть. В бою як буде необачне, То може згинуть неборак; Тогді не буду жить чрез [через] силу, Живцем полізу я в могилу (Іван Котляревський, I, 1952, 210); — Я ж мати тобі, а ти до мене гірше, чим до худоби.. Я і сама б хотіла скоріше померти. Так живцем у могилу не полізеш… (Михайло Стельмах, II, 1962, 373); Полізти у (в) вогонь (огонь, воду, пекло) — те саме, що Піти [і] у вогонь і [у] воду (див. вогонь). Дурень, дурень, — а в огонь не полізе (Номис, 1864, № 6498); [Він:] Я так вас люблю, що, як скажете ви, Я в пекло полізу без слова (Володимир Самійленко, I, 1958, 215); У петлю полізти — наразитися на небезпеку, ризикуючи життям.
7. з інфін. і без додатка, перен., розм. Почати настирливо звертатися до кого-небудь з чимсь. Зрадів [Карпо], та так з масними устами й поліз цілуватися (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 299); Господар, зібгавши гонор, поліз із пробаченням, запевняючи, що нема чого гніватися (Михайло Стельмах, I, 1962, 16);
// Почати настирливо домагатися якоїсь посади, певного становища і т. ін. — Ти, певно, в управителі полізеш? — якось глухо запитав він (Панас Мирний, I, 1954, 341); — Ти, анахтемський вилупку, в начальство поліз? — бухикає простудженим голосом [батько] .. — Простим уже не хочеш жити (Михайло Стельмах, II, 1962, 29);
// на кого — що. Навально посунути на кого-, що-небудь (про ворожі сили). — Ніхто не полізе на нашу землю (Михайло Стельмах, II, 1962, 111).
♦ В бійку полізти — розпочати, затіяти бійку; втрутитися в бійку. Ще слово — і в бійку полізе; Полізти на рожен див. рожен.
8. розм. Просунути руку, пальці куди-небудь, у щось. Роман побавився довгим срібним ланцюжком від годинника, поліз у кишеню і витяг звідти шкіряний пулярес (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 107); Він хапливо поліз у пазуху й витяг щось загорнуте в ганчірочку (Андрій Головко, I, 1957, 126);
// Зробити рух у напрямі до чого-небудь. Очі його, як свічки, запалали, а рука полізла знову до рижої бороди (Панас Мирний, I, 1954, 277); Першим поліз ложкою до казана Охрім (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 80); Пан моторошно здригнувся й поліз рукою до гаманця (Михайло Стельмах, I, 1962, 629).
♦ Не полізти за словом (по слово) до кишені (в кишеню) див. кишеня.
9. Розпастися на шматки (про тканину, хутро).