ПОЛІ́ТИК, а, чол.
1. Той, хто займається питаннями політики; політичний діяч. В. І. Ленін найповніше поєднував у собі теоретичну силу великого ученого і геній неперевершеного політика (Комуніст України, 10, 1967, 18); Кожний суспільний клас має своїх політиків і публіцистів, а кожний політик і публіцист орієнтується в ситуації й визначає майбутні перспективи своєму класові (Петро Козланюк, Щури.., 1956, 136);
// ірон. Той, хто цікавиться питаннями політики, любить говорити про політику. Аркадій, який завжди вважав себе за доброго політика, ніколи не припускав, що революція в Росії відіб’ється в світі таким широким відгомоном (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 33).
2. перен., розм. Особа, яка вміє тонко влаштовувати складну справу. Як досвідчений демагог і хитрий політик, Сагайдачний свідомо перебільшував (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 203).
3. розм. У дореволюційній Росії — політичний в’язень.