ПОЛІТУ́РА, и, жін.
1. Вид лаку, що являє собою розчин смолистих речовин у спирті і використовуоться для полірування виробів з дерева. Ні слова не сказавши, махнув [третьокласник] у столярню і вніс політуру (Анатолій Свидницький, Люборацькі, 1955, 152); Двері блищали від політури та від мідяних почищених ручок (Борис Грінченко, Без хліба.., 1958, 83).
2. Глянець, лиск, наведений поліруванням, лакуванням. Його [олівця] жовта політура полискувалася до сонця (Іван Франко, I, 1955, 238).