ПОКВОЛ, ПОКВІЛ, волу, чол., діал. Наруга, знущання. [Стеха (до Бичка):] І що ж би то я була за мати, щоб пхала свою дитину на поталу та на поквол людям, на глум усьому хрещеному мирові? (Марко Кропивницький, I, 1958, 446); — Нема божої правди на світі!.. Та, мабуть, і бога нема, бо якби був, то не дав би одних на посміх і поквол другим… (Агатангел Кримський, Вибр., 1965, 412); [Сотник:] О, пекло, ні!.. Не дам на поквіл доні, Не попущу, щоб назнущався кат… (Михайло Старицький, Вибр., 1954, 556).
ПОКВОЛ
Тлумачення слова