ПОКУВАТИ 1, ую, уєш, док.
1. Кувати якийсь час (див. кувати 1). Насамперед мерщій просто з кузні послав [Юхим] Артема по Цигулю.. А сам тим часом покував іще трохи та й пошабашив (Андрій Головко, II, 1957, 282).
2. розм. Викувати багато чого-небудь. Куплю я золотця, покую крильця та полину та до матеньки [матінки] (Павло Чубинський, V, 1874, 748).
ПОКУВАТИ 2, ую, уєш, док. Кувати якийсь час (див. кувати 2).