ПОКУ́ТА, и, жін.
1. Визнання своєї провини, вияв жалю з приводу неї; каяття. Нехай Рустем піде до батька, впаде йому в ноги і скаже: мій гріх, моя покута (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 157); Вона прийме його і його покуту, але .. одна вона буде знати, що се їй коштує…. (Гнат Хоткевич, I, 1966, 47); Бідне щастя наймички [«Наймичка» Т. Г. Шевченка], і навіть її моління безсилі перед грішми, які значать більше в храмі божому, ніж її щира покута і любов змученого серця (Радянська Україна, 6.II 1964, 3).
2. Покарання за вчинений злочин, провину, поганий учинок і т. ін. [Писар:] Тепер он яка тобі покута: візьмеш оцю бумагу і підеш з нею до всіх учителів (Карпенко-Карий, I, 1960, 68); * У порівняннях. Тліє цигарка в Іоганнових губах, — то спалахує вогником, то знову померкає, як і життя його — черстве, непоказне, немов якась страшна покута (Петро Колесник, На фронті.., 1959, 193).
3. дорев. Церковне покарання за злочини або гріхи. Коли би її взяли в Київ та посадили на покуту в монастир, та ще саме в жнива! (Нечуй-Левицький, II, 1956, 18); Свята церква поклала на діда покуту: він якийсь час мусив кожного, навіть найменшого, свята ходити на всі богослужби (Михайло Стельмах, Гуси-лебеді.., 1964, 24).
Накласти (накинути, покласти і т. ін.) покуту на кого, кому і без додатка — покарати кого-небудь якимсь способом за вчинений злочин, провину і т. ін. — Хай панотець накладе на них [підмайстрів] сувору покуту, — задоволено потирав руки іконописний дідок (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 234); Так отець Микита казав.., а не послухати його,.. заставить себе у решеті возити, та й покуту накине, що й наш живий отець Павло не відчита… (Квітка-Основ’яненко, II, 1950, 110); — Ну що, Степане, якби тебе оце почув отець Пимен? От би покуту наклав! (Дніпрова Чайка, Тв., 1960, 35); Нести покуту: а) відбувати покарання за вчинений злочин, провину і т. ін. — Покуту несу. Важку покуту, чоловіче добрий.. І куди мої очі дивилися на той час, що не бачили, куди рука лізе, а нога ступає! (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 111); б) бути змушеним терпіти, зносити щось важке, неприємне. Зайшов на чужину в лихую годиноньку! Тяжкую несу покуту, З хлібом їм щодня отруту (Метлинський і Костомаров, Тв., 1906, 59).