ПОКУРИТИ 1, курю, куриш, док.
1. перех. і без додатка. Курити якийсь час (див. курити 1). [Тиміш:] Може, дядьку, покуримо, ось у мене свіженький тютюнець (Степан Васильченко, III, 1960, 65); Сусіди побідкалися, покурили, порозходились (Олесь Гончар, Таврія.., 1957, 516).
Покурити люльку (кальян і т. ін.) — використати для куріння якийсь час люльку, кальян і т. ін. Покуримо люльки, щоб дома не журились (Номис, 1864, № 12604); Покурити тютюн (цигарку і т. ін.) — курити якийсь час тютюн, цигарку і т. ін. — За що ж такого діда обзивати? З ним тютюнцю покурити, побалакати (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 324).
2. перех. Викурити всі цигарки, сигарети і т. ін. або багато цигарок, сигарет і т. ін.
3. неперех., перев. із запереч., перен., розм. Про неможливість здійснити що-небудь. [Конон:] Стій, словами ласкавими не силкуйся мене замовити, не покуриш! (Марко Кропивницький, II, 1958, 502); — Чортового батька покуре [покурить]! — одказав гордо Пищимуха. — Він дума, що як він становий, то й хитрий (Панас Мирний, IV, 1955, 384).